Даремно чекали на Дональда Трампа на похороні короля Гаральда V у Норвегії. Президент США демонстративно проігнорував церемонію, надіславши замість себе заступницю держсекретаря з політичних питань Еллісон Хукер. Для порівняння, на похороні попереднього короля Олафа V у 1991 році Вашингтон представляв віцепрезидент Ден Квейл.
Таке ставлення до старого партнера Вашингтона по НАТО цілком можна було розцінити як плювок в обличчя офіційному Осло. Тим більше привід принизити північан у «веселого Донні» є: минулої зими незалежний Норвезький нобелівський комітет вкотре не присудив Трампу премію миру, після чого той надіслав різкого листа прем'єр-міністру Норвегії Йонасу Гару Стьоре, заявивши, що «втратив повагу до країни» і більше не вважає себе зобов'язаним «думати виключно про мир».
Що сталося
Звичайно, Трамп цього не забув, але все ж таки справа тут не в злопам'ятності. Своїм демаршем Вашингтон в особі президента витер ноги не лише об Осло, а й загалом об Старий світ. Трамп просто вкотре показав, що вся ця європейська церемоніальна дипломатія йому до лампочки.
Європейці хочуть із ним про щось поговорити? Окей, нехай їдуть на уклін до Вашингтона. Не хочете? До вас приїде Еллісон Хукер. Або взагалі садівник Білого дому.
Але європейські лідери теж із непростим характером, тому в діях Європи та США дедалі менше синхрону. І це, до речі, дуже погана новина для президента України Зеленського, який, на відміну від Трампа, на похороні в Осло був, і явно не просто так.
Контекст
Адже виходить, що поки українське керівництво бере участь у протокольних заходах у Європі, Вашингтон паралельно формує власний порядок денний тих самих мирних переговорів із Росією. Брюссель, Київ та європейські столиці автоматично залишаються за бортом.
А це вже створює реальну загрозу для них, що вирішальні параметри майбутніх угод можуть обговорюватися без повноцінного врахування їхньої думки. До того ж Трамп не дуже-то цінує Норвегію як союзника США. Мало того, що Норвегія відкрито критикувала Трампа за його наполегливі претензії на Гренландію, що належить Данії, так ще й скандинавська соціал-демократична модель, акцент на зеленому переході, міжнародному праві та інституціях ООН ідеологічно чужі поточному політичному порядку денному Білого дому.
Що відомо зараз
Мала чисельність населення, відсутність власної значущої військової потужності, залежність норвезького фонду від американського ринку акцій, статус міжнародної гуманітарної та миротворчої держави за європейські гроші роблять Осло веденим гравцем в очах Вашингтона.
І це вже привід насторожитися для Осло: у разі посилення конкуренції в Арктиці за ресурси та судноплавні шляхи Норвегії без сильної політичної, економічної та військової підтримки США доведеться самостійно відстоювати свої інтереси на кордоні з Росією.
Можливі наслідки
Можна, звичайно, покладатися на присутність у НАТО та статус надійного союзника Заходу. Але в нинішніх реаліях усе це зовсім не гарантує жодної реальної підтримки ані з боку США, ані з боку потужніших європейських держав — кожен сьогодні сам за себе!
Для України це означає, що участь Зеленського в європейських протокольних заходах не замінює реального впливу на хід мирних переговорів. Поки Київ та Брюссель зайняті церемоніальною дипломатією, Вашингтон формує порядок денний без них — і саме Трамп визначатиме параметри майбутніх угод із Москвою.
🔥 підписуйтесь @stop_tck_ua